Цьогорічна програма Teen Screen, яку оцінюватиме окреме підліткове журі, не ставить запитання про те, як бути дорослим. Не вчить вона і як «правильно» жити. Картини програми концентруються на сьогоднішньому моменті. Вони показують, що в будь-які найтемніші дні може відбуватися щось гарне. Щось, що можна буде згадати з задоволенням.

Приблизно таким чином розвиваються дії у двох стрічках про дітей-мігрантів. «Оскар і Ліллі: Там, де нас ніхто не знає» Араша Ріагі розповідає про біженців в Австрії. Двоє дітей, 8-річний Оскар і 13-річна Ліллі, потрапляють до системи соціального захисту після того, як їхня мати намагалася вкоротити собі віку. Брата і сестру забирають до різних прийомних родин, проте вони присягаються одне одному, що намагатимуться не втратити зв’язок. Попри дуже темну історію, Араш Ріагі залишає місце у своєму фільмі для моментів радості та щастя.

Про двох братів-мігрантів розповідають «Вовки» Семюела Кіші Леопо. Тільки їхні моменти радості лежать у площині уявного. Життя Макса і Лео нелегке: мати працює на двох роботах; не можна виходити з квартири; єдиний контакт із родичами можливий через їхні голоси, записані на касету. Вони уявляють себе вовками, а фільм зображує фантастичні пригоди Макса і Лео у манері навмисно дитячої анімації.

Зовсім інший підхід до поєднання суму та радості, тобто складності життя у його повноті, обирає картина «Щ – це щастя» Джона Шиді. Його фільм пропонує подивитися на світ очима 12-річної Кендіс Фі, яка і зовнішністю, і характером нагадує непосидючу Пеппі Довгупанчоху. Тільки на відміну від дівчинки зі шведських казок, Кендіс має батьків і її головна мета – помирити їх та зробити щасливими.

Той самий настрій непосидючості передає і картина «Суне – друг нареченого» Йона Гольмберґа. За півтори години стрічка встигає побути комедією абсурду, роуд-муві, історією зі шкільного життя, науково-фантастичним трилером і сімейною драмою. А все почалося зі складної дилеми: їхати Суне на екскурсію з класом, де він зізнається Софі у своїх почуттях, чи бути дружкою на весіллі свого діда. Проблема в тому, що ці дві події відбуваються в один день.

У програмі є ще одна наденергійна стрічка. Це «Клуб потворних дітей» Йонатана Елберса. Дотримуючись багатої традиції молодіжних антиутопій («Голодні ігри», «Дивергент», «Той, що біжить лабіринтом»), Йонатан Елберс конструює у своїй картині світ, де переслідують потворних дітей, створюють для них концтабори, забороняють ходити до школи. Проте «Клуб потворних дітей» настільки доводить усі жанрові конструкти до абсурду, що залишається лише захоплюватися фільмом.

Серйозніший тон обрала Кароліна Гельсґард для картини «Опалені сонцем», яка розповідає про перші романтичні почуття в умовах економічно нерівного світу. 13-річна Клер відпочиває в Іспанії з мамою і сестрою. Проте родички Клер більше зосереджені на власних знайомствах, тому вона, фактично, залишена напризволяще. Під час своїх прогулянок пляжем Клер знайомиться з Амрамом, сенегальським біженцем, який працює продавцем.

Із несправедливістю стикається і Санг’є зі стрічки «Малюк Санг’є» Ґудона Чжана. Хлопчик живе десь посеред неосяжних тибетських пейзажів та збирає рідкісні гриби кордицепси, щоб заробити на енциклопедію з малюнками. Проте чоловік, який обіцяв її придбати, обманув Санг’є та поїхав до міста. Хлопчик вирушає у відчайдушну подорож, щоб відновити справедливість.